Туреччина
Туреччина лежить на двох континентах: невелика її частина припадає на Європу, а більша простягається Анатолією в Азії. Країну омивають Чорне, Мармурове, Егейське та Середземне моря, і егейське та середземноморське узбережжя тягнуться на сотні кілометрів. Стамбул розкинувся на обох берегах Босфору — протоки між Європою та Азією, — і мало яке місто так відкрито показує свої історичні нашарування; його старі квартали внесено до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. У районі Султанахмет Айя-Софія, зведена ще як візантійський собор, здіймає величезний купол навпроти Блакитної мечеті з шістьма мінаретами й стінами в синіх кахлях, а поруч лежить палац Топкапи з дворами, павільйонами та краєвидами на воду. Гранд-базар — критий лабіринт вуличок із килимами, світильниками, прикрасами й прянощами, а за затокою Золотий Ріг над крутими вуличками Галати та Каракьоя височіє Галатська вежа, довкола якої — галереї, кав’ярні й ресторани на дахах. Найкраще місто видно з води: пороми й катери ходять Босфором повз палаци, старі дерев’яні особняки над водою та колишні рибальські селища, як-от Бебек і Ортакьой, а за годину-півтори пором доправить на Принцеві острови в Мармуровому морі — до соснових гаїв, дерев’яних вілл і вулиць майже без автомобілів.
У серці Анатолії лежить Каппадокія, схожа на іншу планету: вітер і вода вирізьбили з м’якого вулканічного туфу конуси й стовпи, які називають казковими димарями, а між ними в’ються долини — Рожева, Голубина, Долина кохання, — де так приємно гуляти надвечір. Ще з давніх часів люди видовбували в цій породі житла, церкви й комори, і нині чимало з них стали печерними готелями з кам’яними терасами над долинами. Музей просто неба Гьореме, частина об’єкта Світової спадщини ЮНЕСКО, об’єднує висічені в скелі церкви й каплиці з візантійськими фресками, а неподалік є підземні міста, що спускаються на кілька рівнів углиб. Головне видовище краю — світанок, коли над долинами в перших променях здіймаються десятки повітряних куль: політ або навіть погляд на них із тераси запам’ятовується назавжди. На Егейському узбережжі настрій зовсім інший. Півострів Бодрум — це низка бухт і селищ із білими будиночками, яхтові гавані та замок Святого Петра над портом, зведений почасти з каміння Мавзолею в Галікарнасі, одного із семи чудес античного світу. Південніше тихий півострів Датча тягнеться між двома морями до руїн античного Кніда, а на північ від Бодрума лежить Ефес — одне з найкраще збережених античних міст Середземномор’я з мармуровими вулицями й великим театром.
Довкола Фетхіє узбережжя стає зеленим і гористим: бірюзову лагуну в Олюденізі прикриває довга піщана коса, з гірських схилів над пляжем спускаються парапланеристи, а човни возять до сусідніх бухт і островів. Звідси починається Лікійська стежка — довгий піший маршрут уздовж моря повз античні гробниці й гірські села аж до Анталії. Анталійське узбережжя, яке називають Турецькою Рив’єрою, — це довгі пляжі й тепле море: на схід від міста лежать Лара та Белек, відомий полями для гольфу; у Сіде античні храми стоять просто біля води, а трохи далі від берега зберігся античний театр Аспендоса; Кемер лежить біля підніжжя Таврських гір, укритих сосновими лісами. Старе місто Анталії, Калеічі, — плетиво провулків і старовинних будинків довкола давньої гавані. Уже сама турецька кухня варта подорожі: мезе, кебаби, риба на грилі, пахлава, чай у склянках-тюльпанах і густа кава по-турецьки, а після — неквапливий ритуал хамаму. Літо на узбережжі спекотне й сухе, а море зазвичай тепле для купання приблизно з кінця травня до жовтня; Стамбул і Каппадокія найгарніші навесні й восени, тоді як зима в Каппадокії холодна й часто сніжна. Туреччина підійде любителям міст і культури, пляжного та родинного відпочинку, парам, гурманам, гравцям у гольф і шанувальникам вітрильних мандрівок.
