Пуерто-Рико

Пуерто-Рико — тропічний острів у Великих Антильських островах між Атлантичним океаном і Карибським морем; тут розмовляють іспанською та англійською. Серце острова — Старий Сан-Хуан: вулиці із синювато-сірою бруківкою, пастельні будинки з кованими балконами й тихі площі. Над морем здіймаються фортеця Ель-Морро та фортеця Сан-Кристобаль — кам’яні бастіони XVI–XVIII століть, які разом із міськими мурами входять до Світової спадщини ЮНЕСКО.

На схід від Сан-Хуана в гори підіймається Національний ліс Ель-Юнке — тропічний дощовий ліс зі стежками до водоспадів, де вночі співають крихітні жаби кокі, названі за своїм дзвінким покликом. Уздовж північного та східного узбережжя тягнуться довгі пляжі, а в Дорадо й Ріо-Гранде гольф-поля лежать біля самого океану. Узбережжя довкола Ісабели та Рінкона на північному заході — край серфінгу. Невеликі острови В’єкес і Кулебра — це спокійні бухти, пляж Фламенко на Кулебрі та біолюмінесцентна затока на В’єкесі, вода якої вночі світиться блакитним.

Кухня ситна й домашня: мофонго — пюре зі смажених плантанів (овочевих бананів) із часником, лечон — свинина, яку довго запікають, арос кон гандулес — рис із голубиним горохом, тостонес — двічі обсмажені скибочки плантана. У горах вирощують каву, а ще тут виробляють ром. Тепло цілий рік; сухий і найпопулярніший сезон — приблизно з грудня до квітня, літо спекотніше й вологіше. Острів пасує для пляжного відпочинку з дрібкою колоніальної культури й тропічного лісу — парам, родинам і гольфістам.